Мойсей



Категории Iван Франко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Твiр розпочинається прологом, своєрiдним вступом до поеми, де автор звертається до свого народу. Вiн знає, що в украïнцiв є все, щоб стати вiльним, нескутим народом: i велика страдницька iсторiя, i працьовитi люди, i потужний духовний потенцiал, але народ не в силi пiднятися на вищий рiвень, щоб разом творити свiдоме суспiльство. Автор ставить, скорiше перед самим собою, низку гострих запитань — чому це так. I. Франко порiвнює украïнський народ з паралiтиком, який сидить при дорозi, годується тим, що пощастить вимолити у подорожнiх, — i так тягне день у день. Народе мiй, замучений, розбитий, Мов паралiтик той на роздорожжу, Людським презирством, нiби струпом, вкритий! Твоïм будущим душу я тривожу, Вiд сорому ...заснути я не можу. Автор не вiрить, що украïнському народовi ...на таблицях залiзних записано в сусiдiв бути гноєм..., що його долею буде укрита злiсть, облуд-лива покiрнiсть... Невже, веде роздуми автор, подвиги i страждання багатьох поколiнь украïнцiв пройшли марно? Невже задармо стiльки серць горiло ...найсвя-тiшою любов'ю..., невже задармо край твiй весь политий кров'ю твоïх борцiв..., невже Задармо в пiснi твоïй ллється туга, I смiх дзвiнкий, i жалощi кохання, Надiй i втiхи свiтляная смуга? О нi! — палко заперечує поет, бо вiрить у вiдродження Украïни: Не самi сльози i зiтхання Тобi судились! Вiрю в силу духа I вдень воскресний твойого повстання. Якби народу дати слово — вогонь, пiсню... палку, вiтхненну, що мiлiони порива з собою...! Але це надто важке завдання, яке, на думку поета, не до снаги його сучасникам. Його поколiння знесилене журбою, попсоване сумнiвами i стидом. Воно не зможе вести за собою народ. Та прийде час, i з'являться новi люди, здатнi творити нову iсторiю своєï краïни. Поет вiрить у державне i нацiональне вiдродження Украïни, пророкує ïй славне майбутнє: Та прийде час, i ти огнистим видом Засяєш у народiв вольних колi, Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом, Покотиш Чорним морем гомiн волi I глянеш, як хазяïн домовитий, По своïй хатi i по своïм полi. Лiричний герой поеми, як iстинний патрiот Украïни, що робить усе вiд нього залежне, аби прискорити поступ народу, сподiвається на щасливу долю своïх землякiв. Схиляючись перед народним генiєм, автор дарує йому свою поему: Прийми ж сей спiв, хоч тугою повитий, Та повний вiри; хоч гiркий, та вiльний; Твоïй будущинi задаток, слiзьми злитий, Твойому генiю мiй скромний дар весiльний. I По сорока роках безперервного блукання безплiдними пустелями єврейський народ, керований Мойсеєм, нарештi пiдiйшов до бажаноï мети — до Палестини, обiцяного краю. Всi сорок рокiв пророк Мойсей надихав свiй народ i пiдтримував його вiру, але, коли залишились лiченi днi на перехiддо бажаного краю, люди зневiрились: Що чудовий обiцяний край, Що смарагди й сапфiри Все ось — ось за горою блистять, — З них нiхто не йме вiри... I зневiрився люд, i сказав: Набрехали пророки! У пустинi нам жить i вмирать! Чого ще ждать? I доки? Люди перестали вiрити у свою мету, це вже був не народ, а кочовисько ледаче: День за днем... весь Iзраïль дрiмає..., лиш жiнки ïх прядуть та печуть в гранi м'ясо козяче... Всi зневiрились, однi дiти в степу граються: воюють, зводять iграшковi мiста з пiску. Лише в ïхнiх душах залишились краплi колишньоï могутньоï вiри батькiв в iнше життя: Де набрались вони тих забав?.. Адже в нас не видали того, Не чували в пустинi! Чи пророцькi слова перейшли В кров i душу дитинi? — розмiрковують напiвсоннi батьки. II Лише один з усього iзраïльського люду вiрить у високу свiтлу мрiю — це сам Мойсей: Се Мойсей, позабутий пророк, Се дiдусь слабосилий, Що без роду, без стад i жiнок Сам стоïть край могили. Все, що мав у життю, вiн вiддав Для одноï iдеï, I горiв, i яснiв, i страждав, I трудився для неï. Мойсей пiдняв народ, надихнув його на високi вчинки, але пройшло багато рокiв, i люди, особливо молоде поколiння, вже не хочуть прислухатися до його слiв. Для них цiннiстю є щось конкретне, матерiальне, а мрiï про звiльнення — це, мабуть, лише красива казка: Тi слова про обiцяний край Для ïх слуху — се казка; М'ясо стад ïх, i масло, i сир — Се найвищая ласка. Супротивникiв Мойсея очолили Датан i Авiрон, якi всiлякими способами прагнули пiдкорити народ своïм приземленим прагненням i свiтогляду: ...На пророцькi слова ïх одвiт: Нашi кози голоднi! I на поклик його у похiд: Нашi конi не кутi. На обiцянки слави й побiд: Там войовники лютi. Коли Мойсей спробував застерегти євреïв вiд нового Божого гнiву, Авiрон звинуватив його у богохульствi. А Датан навiть домiгся того, що на зборах синiв Iзраïля було прийнято ухвалу, спрямовану проти Мойсея: Хто пророка iз себе вдає, I говорить без зв'язку, I обiцяє юрбi Божий гнiв або ласку, — Той на пострах безумцям усiм Мiж отсим поколiнням Най опльований буде всiма I побитий камiнням. III Настає вечiр, спадає спека, наче дощ золотий iз небес, полила прохолода. Люди займаються повсякденними справами: жiнки iз глиняними посудинами iдутьдо криницi пiдскелю, дiти грають у степу, з деяких шатрiв чути голоси i смiх. Точаться звичайнi буденнi розмови: ...Щораз менше в ягниць молока, I ягнята ось тiцькi! Навiть що, для ослиць не стає Будяковоï пашi! Доведеться кудись кочувать На пасовиська кращi. Авiрон радить людям податися в край Мадiан, а Датан пропонує йти ще далi, але не в край обiцяний. Раптом табором знявся великий гомiн i рух. Що це? — збентежились люди. Всi повибiгали з шатрiв i побачили, як вийшов зi свого намету Мойсей: Хоч лiта його гнуть у каблук Iз турботами в парi, То в очах його все щось горить, Мов двi блискавки в хмарi. Хоч волосся все бiле як снiг, У старечiй оздобi, То стоять ще тi гордi жмутки, Як два роги на лобi. Мойсей iде на широкий майдан, де бiля намету заповiту лежить великий камiнь, пiднiмається на нього, аби виголосити перед громадою слово. А громада переживає складнi почуття: люди, пiдбурюванi Авiроном i Датаном, гнiваються на Мойсея, але мимоволi вiдчувають повагу до нього. Вони вагаються: невже ж прийдеться розбить, розтоптать, як гнилую колоду, того, кого ...батьки i дiди звали батьком народу? IV Вчора, — промовив Мойсей, — вони, його одноплеменцi, ухвалили печать наложить на його язик, на душу, — але тепер вiн мусить говорити усiм вперекiр: Зрозумiйте й затямте собi, Ви, слiпцiв поколiння, Що, як зглушите душу живу, Заговорить камiння. Пророк ще раз застерiгає народ вiд Божого гнiву, адже вiд гнiву Єгови гори дрожать i земля подається, а людське серце, як листя в огнi, за-шкрумить i зов'ється. Мойсей переконує людей, що, прагнучи руху, вiн виконує наказ Єгови, бо якби не Божа воля, євреï i досi б гнули шиï в Єгиптi. Пророк порiвнює єврейський народ з Божою стрiлою, яка повинна летiти в намiчену цiль: Бо Єгови натягнений лук, I тетива нап'ята, I наложена стрiлка на нiй — I то ви є стрiла та. Як стрiла вже намiрена в цiль, Наострена до бою, Чи подоба стрiлi говорить: Я бажаю спокою? V Аби люди краще зрозумiли Мойсея, вiн розповiв ïм казку — алегорiю. Колись усi дерева зiйшлися на широкiм роздоллi i стали вибирати собi короля, щоб i захист ...з нього, i честь, i надiя, й пiдмога були. Дерева стали благати посiсти трон лiванський кедр, але той вiдмовився, бо i без цiєï корони вiн окраса землi i корона Лiвана. Дерева звернулися тодi до пальми, та й вона не схотiла царювати: Мало б сонце даремно мiй сок Вигрiвати щоднини? Мого плоду даремно шукать Око звiра й людини? Хай царює, хто хоче, у вас... Дерева почали вже умовляти рожу, а вона й без корони — цариця ростин, преподобниця Божа. Всi просили дуба, але вiн ...жолудьми все зайнятий, березу — а вона ...Панна в бiлому шовку, Розпуски своï коси буйнi, Тужно хилить головку. Нарештi хтось наче жартуючи запропонував зробити королем терен, i дерева прийняли цю пораду. Терен згодився стати королем i охоронцем лiсового царства: Я нi станом високий, як кедр, Нi, як пальма, вродливий, I не буду, як дуб, самолюб, Як береза, тужливий. Здобуватиму поле для вас, Хоч самому не треба, I стелитися буду внизу, Ви ж буяйте до неба. Терен обiцяє бути ...зайцю гнiздом, Пристановищем птаху, Щоб росли ви все краще, а я Буду гинуть на шляху. VI Мойсей закiнчив казку. Весь народ уважно слухав його. Далi старець почав пояснювати алегоричний змiст своєï розповiдi. Дерева — се народи землi, А король у ïх колi — Божий вибранець, син i слуга Господевоïволi. Мойсей вiв далi. Коли Бог творив усi народи, то ...заглядав всiм у душу... Єгова вибирав народ — проводир усього людства. Бог не вибрав гордих, не взяв ...багачiв — дукачiв, що всю землю плюндрують..., чи красунiв — джиҐунiв..., чи тих, що сповненi книжковоï премудростi. Бог обрав терен, що ...непоказний на вроду..., ...не має ...слави собi анi з цвiту, нi з плоду..., ...мiж премудрими ...не мудрець, у вiйнi не войовник. Саме йому ...поклав ...в душу свiй скарб Серцевiдець Єгова, Щоб вiн був мов свiтило у тьмi, Мов скарбник його слова. I посольство йому дав страшне Пiд сiмома печатьми, Щоб в далеку будущину нiс, Ненавиджений братьми. Проте євреï зневажали заповiт Єгови, i Мойсей благав свiй народ схаменутися, згадати, що вiн — цар свiта, бо iнакше народ Iзраïлю втратить честь зватися народом — Божим обранцем: О Iзраïлю, ти той посол I будущий цар свiта! Чом не тямиш посольства свого I його заповiта? Звертаючись до єврейського народу, Мойсей пророкував йому тяжке покарання за порушення волi Бога: ...будеш ти мов розчавлений черв, що здихає на шляху. VII Мойсей закiнчив говорити. Авiрон, насмiхаючись з нього, почав наводити контраргументи на промову пророка. Вiн казав, що доля, яку пропонує людям Мойсей, — це доля того осла, який носить у зав'язаних мiхах хлiб для iнших, сам залишаючись голодним. Авiрон не вiрив у Єгову i пропонував євреям поклонитися iншим богам — Ваалу й Астартi: Най Єговi колючi терни Будуть любi та гожi, Нас Астарти рука поведе Помiж мiрти i рожi. Кепкуючи з Мойсея, Авiрон порiвнював благочестивого старця зi старою руïною i запропонував приставити його, як майстра розповiдати казки, за громадську няньку до дiтей. Люди засмiялись, але Мойсей спокiйно вiдповiв кривднику, що тому не бачити землi обiцяноï, бо не зможе зробити жодного кроку з того мiсця, де стоïть. Всi жахнулися слiв старця, чекаючи на негайне чудо, але нiчого не сталось. Авiрон засмiявся ще дужче. А в народi, як у градовiй хмарi, ...йшов клекiт глухий... VIII Слiдом за Авiроном Датан став звинувачувати Мойсея у зрадi народу Iзраïлю. Датон згадав часи, коли вони ще перебували в Єгиптi. Попри страшнi знущання i катування, єврейський народ рiс, ...як та Нiлева повiнь. Всi знали, що як тiльки в євреïв народжувався первiсток, то в єгипетськiй сiм'ï первородне вмирало. Нiхто з єгиптян не знайшов ради в цьому, лише Мойсей придумав вихiд: вiн кинувся в ноги фараону, — вiв далi Датан, — i сказав, що поведе євреïв у пустелю, аби знесилити ïх. Датон убачив у цьому вчинку пряму змову Мойсея з ворогами євреïв. Датан звинуватив пророка втiм, що ïх залишилась жменька, сотнi тисяч померли. I ось тепер, коли сила Iзраïля по пiсках розгубилась, Мойсей веде ïх туди, де зверхником над усiма князями також є єгипетський фараон. Мойсей одказав на це, що Датану також не доведеться побачити Ханаана. Бiльше того, при смертi в нього не стане пiд ногами навiть п'ядi землi. Датан закричав, щоб Мойсея побили камiнням, але жоден не наважився кинути камiнь у старця. Побачивши це, Датан вирiшив вигнати Мойсея з табору. Ревуча юрба пiдтримала таке рiшення. Знов пiдняв гнiвний голос Мойсей: Горе вам, нетямучi раби На гординi котурнi! Бо ведуть вас, неначе слiпих, Ошуканцi i дурнi. Мойсей порiвняв єврейський народ з чирою (корою), що ïï пастух надрав з бука. Як пастух робить з грубоï чири м'яку, податливу губку, так i Єгова товче народ, щоб вiн сприйняв iскру Божого слова. Пророк закликав стерегтися, аби Єгова не забрав своïх обiтниць назад, радив покоритися всесильному Богу. Всi слухали його похилившись, мовчазливi й понурi. X Мойсей замовк, аж раптом у його серцi щось тьохнуло, затремтiла, заплакала душа. Вiн вибухнув безмежною любов'ю до народу: О Iзраïлю! Якби ти знав, Чого в серцi тiм повно! Якби знав, як люблю я тебе! Як люблю невимовно! Мойсей сказав, що любить свiй народ бiльше, нiж сам Єгова, бо у Бога мiльйони дiтей, а в Мойсея — один — єврейський народ. Якщо Бог вимагає вiд людей хвали i шани, то пророк нiчого вiд них не хоче, вiн просто любить ïх усiм серцем. Оскiльки євреï вирiшили прогнати Мойсея вiд себе, вiн висловив згоду пiдкоритися ïх волi i йти до межi Ханаана самому, без своïх одноплеменцiв. Пророк вiрив, що народ згодом пiде за ним, як за мамою дiти: I я знаю, ви рушите всi, Наче повiнь весною, Та у славнiм походi своïм Не питайте за мною! Мойсей прощається зi своïм народом i йде у степ. XI Бiля табору Мойсей зустрiв купку єврейських дiтей, якi просили дiдуся не йти пiд нiч у степ, розказали, що спiймали скорпiона i трьох зайчикiв. Вони забажали послухати, якi дива бачив Мойсей у молодi роки, за яких обставин вiн бачив ...корч той..., що горить, не згорає..., як чув голос потужний Бога. Але Мойсей не мiг залишатись. Вiн лише порадив дiтям будувати свiй мур, залишатись завжди праведними: Не гасiте ж святого огню, Щоб, як поклик настане, Ви могли щиросердно сказать: Я готовий, о пане! XII Мойсей залишився один. Вiн щиро молив Бога озватися до нього ...ще раз, як колись на Хоривi!, пiдтримати його у скрутну годину. Проводир згадав свою сорокарiчну працю, коли вiн намагався зробити з рабiв народ по Божiй уподобi. Сорок рокiв Мойсей, як коваль, ...клепав ...серця i сумлiння народу, але, здається, даремно. В нього з'явились сумнiви — чи все вiн робив так, як заповiдав Єгова: I ворушиться в серцi грижа: Може, я тому винен? Може, я заповiти твоï Не справляв, як повинен? Мойсей благав Бога озватися до нього, але ...мовчала пустиня нiма... XIII Раптом Мойсей почув голос. Вiн подумав спочатку, що це його внутрiшнiй голос, що говорить його власне горе шалене, але хтось промовляв до нього. Голос почав допитуватися, чому Мойсей, власне, повiв народ Iзраïлю. Може, пророк з гордощiв розпочав свою справу, може, вiн вiдчував сором вiд того, що був братом рабiв, i хотiв зробити народ таким, щоб йому було мило дивитись на нього. Голос став спокушати Мойсея, намагаючись довести йому марнiсть справи, якiй вiн присвятив життя: Може, голос, що вивiв тебе На похiд той нещасний, Був не з жадних горючих купин, А твiй внутрiшнiй, власний? Вiд цих ворожих слiв Мойсей вiдчув себе ще самотнiшим. Пророк запитав свого спiврозмовника, хто вiн, i почув вiдповiдь: Я Азазель, Темний демон пустинi. XIV Мойсей дедалi бiльше впадав у розпач. Вiн став сумнiватися у вiрностi шляху, обраного сорок рокiв тому. В його серцi ...важка боротьба iшла з самим собою. Може, єврейський народ мiг би залишатися в Єгиптi i Датан має рацiю, кажучи, що старi гнiзда лишили, а новiï здобути нема нi охоти, нi сили? Мойсей благав Бога озватися до нього, але в степу чути було лише квилiння гiєни та шелест гадюки. XV Євреï побачили здалека дивну картину. На верхiвцi гори стояла якась гiгантська постать, простягши до неба розкинутi руки. Це Мойсей, стоячи на молитвi, розмовляв з Богом. Пророк стояв на вершинi цiлий день. Вже заходило сонце, i колосальна тiнь Мойсея, як i вранцi, падала на єврейськi шатри. Люди боялися, щоб Мойсей не прокляв ïх, бо вiд такоï молитви тремтять землянiï основи i дрижить трон предвiчний Єгови. XVI Залягла на горi нiч, i Мойсей, який увесь день стояв на молитвi, впав непритомний. Зненацька вiн почув голос, який здався йому голосом його матерi, яка жалiла свого сина. Згодом цей голос став промовляти слова, якi мали пiдiрвати вiру Мойсея в могутнiсть i непохибнiсть Єгови. Голос твердив, що Бог не може керувати нi поодиноким камiнцем, нi навiть пилом, а не те що народом! Голос розповiв легенду про вiдомого з давньогрецькоï мiфологiï слiпого гiганта Орiона. Орiон iшов до сонця, щоб здобути зiр. Оскiльки вiн не бачив, куди йти, за поводиря собi узяв хлопця. Хлопець, що сидiв у нього на плечах, мусив показувати слiпому дорогу. Орiон iшов вже багато часу, але до сонця не наближався, бо хлопець завжди показував в iнший бiк — туди, куди поверталося свiтло. Першу половину дня хлопчик вiв його на схiд, потiм — на пiвдень, далi, пiд вечiр, на захiд. Голос пояснив, що гiгант — це людськiсть уся, яка поспiшає до незримоï цiли, прагнучи осягнути невiдоме i фантастичне, руйнуючи при цьому рiдне й знайоме. Хлопчик — це логiка фактiв, яка кепкує з людства. I почувся тут демонський смiх, Як луна його слова. XIX Враз задрижала земля, гуркнув грiм, знялася буря, Мойсей марно чекав голосу Бога. Бочався град, дощ — i тут не з'явився Єгова. Нарештi все стихло, лиш води дзюрчать, повiяв легкий приємний вiтерець, i Мойсей вiдчув — до нього говорить Бог: Маловiре, ще ти не почавсь В материнськiй утробi, А я кожний твiй вiддих злiчив, Кождий волос на тобi. Єгова пояснив Мойсею, для чого вивiв синiв Iзраïлю з Єгипту. Треба було духовно й фiзично змiцнити обраний народ, пiдготувати його до майбутнiх випробувань. Дарма що край обiцяний малий i непоказний, бо ...тiсна i вузька i найбiльших колиска. Якщо б євреï залишились у Єгиптi, то вони б присмоктались до скиби, ïм же судилося ...свiт здобувать, його соки i скарби. Адже поступ людства — не матерiальний добробут, не скарби земнi, не хлiб золотий, а пошук духовностi, невгамовна жага вдосконалення. Саме цей шлях веде до обiтованого краю: Ось де вам вiтчина осяйна, З всiх найкраща частина! Лиш дрiбненький задаток ïï Вам отся Палестина. А оскiльки Мойсей на момент засумнiвався в Бозi, йому призначено, вже побачивши обiцяний край, не вступити до нього i вмерти перед самим порогом своєï мети. Так вирiшив всемогутнiй Єгова: Тут i костi зотлiють твоï На взiрець i для страху Всiм, що рвуться весь вiк до мети I вмирають на шляху! XX Євреï побачили, що Мойсея на скелi немає, i всiма опанував жах, усi поглядали, мов убiйцi, що вбили у снi найдорожчу людину. Але що це? Вихор в степу? Здiйснення пророцтва? Раптом в оточеннi парубоцтва з'явився ватажок, князь конюхiв Єгошуа. Вiн закликав євреïв: До походу! До бою! Ще мить — i всi в одному поривi зiрвуться з мiсця, лiнивi кочiвники перетворяться на завойовникiв, героïв. Авiрона камiнням поб'ють, а Датана повiсять. I пiдуть вони в безвiсть вiкiв, Повнi туги i жаху, Простувать в ходi духовi шлях I вмирати на шляху...

Метки МОЙСЕЙ, IВАН ФРАНКО, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА XIX СТОРIЧЧЯ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Мойсей