ПЕРЕХРЕСНI СТЕЖКИ



Категории Iван Франко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал I Адвокат доктор Євгенiй Рафалович щойно виграв свою першу справу у карному судi одного з великих провiнцiйних мiст. Завдяки його блискучiй оборонi клiєнти Рафаловича — селяни були не тiльки звiльненi трибуналом вiд вiдповiдальностi за участь в аграрному бунтi, але й мали тепер надiю виграти спiрне пасовисько шляхом цивiльного процесу. Ледве вирвавшись вiд вдячних йому людей, вiн вийшов на вулицю, радiючи з того, що перший виступ у цьому мiстi, куди вiн недавно переïхав, удався дуже добре. Раптом Євгенiя хтось окликнув. До нього наблизився пiдстаркуватий панок з коротким рiденьким волоссям i сивими вусами, одягнений у чорний витертий сюртук. Адвокат не пiзнав цю людину, i тодi панок назвав своє прiзвище. Це був Валерiан Стальський, домашнiй iнструктор Євгенiя в другому класi гiмназiï, двадцять п'ять рокiв тому. Стальський охоче розповiв про свою подальшу кар'єру: пiсля гiмназiï його було забрано до вiйська, де прослужив десять рокiв, вийшов у вiдставку i дiстав мiсце канцеляриста при судi. Через п'ять рокiв вiн — офiцiал при помiчнiм урядi, має пiд собою регiстратуру. Дiзнавшись про те, що Рафалович шукає ресторацiю, Стальський запропонував йому хороше мiсце. Старi знайомi вирiшили пообiдати разом. II Поки Стальський бiгав до кельнера, Рафалович намагався вiдновитиу пам'ятi майже забутi картини i враження. Вiн згадав, що цей Стальський не стiльки вчив, скiльки бив Євгенiя — слабого хлопчика. Яка ж була радiсть малого Рафаловича, коли вiн дiзнався, що його вчителя забирають до вiйська. Але за споминами тягнулось ще щось огидне, зв'язане зi Стальським. I раптом адвокат пригадав iсторiю з ковбасою. Якось опiкун привiз ковбаси i йому, i вчителю — Стальському. Коли ковбаси стало менше, Стальський дiзнався, що ïï надгриз кiт. Вiн спiймав нещасного кота i по-звiрячому п'ять днiв мучив його, поки той не здох. Що воно значить, що на вступi в нове життя менi перебiгає дорогу оця скотина в людськiй подобi?.. — думав Рафалович. III У ресторацiï за обiдом Стальський згадував, як виховував малого Євгенiя, який вiн був строгий, але любив хлопця. Стальський так i сипав комплiментами Рафаловичу, i, щоб змiнити тему, той попросив розказати про вiдносини у мiсцевiм судi. Виявилося, що Стальський — страшенний плiткар, бо вилив майже на всiх стiльки бруду, що Рафаловичу стало i неприємно, i тривожно. IV Наступного дня до Рафаловича, який ще був у лiжку, вранцi прийшов Стальський i сповiстив, що пiдiбрав необхiдне для адвоката помешкання. Обидва пiшли оглядати будинок. Дорогою Рафаловичу зустрiлась жiнка пiд чорним вельоном, хода i постать якоï здались йому добре знайомими. Раптом вона зникла, змiшавшись з купою мiщан. Рафаловича дуже схвилювала ця зустрiч. V Рафалович вiдбув вiзити майже до всiх видатних осiб мiста i був у президента суду, у старости, податкового iнспектора, потiм у руського пароха (священика), учителiв гiмназiï, колег — адвокатiв. Вiн переконався, що й справдi мiсто акустичне, як висловився Стальський, тобто всi знають усе один про одного. У Рафаловича було таке почуття, нiби вiн потрапив у велику клозетну трубу. I вони живуть якось у тiй затроєнiй атмосферi i не дурiють, не топляться, — думав Рафалович пiсля того, як побачив, що всi обмовляють, обдурюють один одного. Що ж буде далi, коли обживемося i десь — колись наступимо один одному на нагнiтки? VI Лише один вiзит вiдрiзнявся вiд iнших — вiзит до бурмiстра. Бурмiстр був лiкарем, євреєм, але гарячим польським патрiотом, учасником польського повстання 1863 року. Пан Рессельберг був послом, працював у сеймi, проте повернувся додому, одружився з багатою панною i став бурмiстром. В окрузi його вважали чесним, патрiотом. До будинку бурмiстра зайшов повiтовий маршалок Брикальський. Виявилось, що Рафалович саме у нього виграв свiй перший процес у цьому мiстi. VII Виходячи з суду, Рафалович зустрiв напiвп'яного Стальського. Не бажаючи, щоб ïх побачили, Євген запросив Стальського до своєï квартири. Бiля будинку обидва побачили Барана — вiдлюдькуватого сторожа, вiд якого Рафалович не чув нi слова. П'яний Стальський почав кепкувати з Барана, i той, розлючений, кинувся на пана офiцiала i став його душити. Але за хвилю впав на землю у страшних корчах, бо був епiлептиком. Стальський, уже вдома у Рафаловича, розказав, що цей Баран утопив свою невiрну жiнку i був присуджений до смертi через повiшення, але звiльнений через свою хворобу. VIII Стальський, проголосивши гнiвну антижiночу тираду, порадив Рафаловичу стерегтися жiнок, особливо блондинок. Рафалович вислухав iсторiю одруження Стальського. Коли його служба у вiйську скiнчилась, вiн став працювати в судi. Заради подальшоï кар'єри треба було одружитися. Безпосереднiй начальник запропонував Стальському пiти до салону цьоцi Зюзi, яка займалася сватанням. I дiйсно, скоро Стальський одружився з панночкою, яка здалась йому досить симпатичною. IX З перших днiв подружнього життя Стальському не сподобалася його жiнка: задумана, понура, нема темпераменту. Вiн зав'язав iнтимнi стосунки зi своєю служницею Орисею. Побачивши це, дружина вигнала Ори-сю з дому, незважаючи на рiзку протидiю чоловiка. Вибухнув великий скандал. На за грозу дружини покинути його Стальський вiдповiв, що ославить ïï передусiм свiтом як аморальну жiнку, до того ж вона повнiстю залежить вiд нього, бо ïï тiтка вiддала в його руки весь посаг племiнницi. Стальський пообiцяв дружинi помститися за вигнання Орисi. Це була остання ïхня розмова. X Потiм вони жили так, нiбито один для одного не iснує, хоч i пiд одним дахом. Стальський розповiв Євгенiю ще про одну свою улюблену розвагу. Коли вiн злий повертається вночi додому, то, знявши черевики, тихо входить до ïï спальнi, пильно дивиться, чи не ховає там когось дружина, а потiм раптом стягує з неï ковдру. Вона зривається на ноги, не тямлячи, що сталося, бачить бiля лiжка чоловiка зi свiчкою в руках, а вiн, насолодившись ïï жахом, мовчки виходить з кiмнати. I таке нелюдське сумiсне життя продовжується в них уже десять рокiв. Був пiзнiй час, i Стальський спитав Рафаловича, чи можна у нього заночувати. Той не мiг йому вiдмовити, але, вийшовши до своєï спальнi, замкнувся у нiй, наче боявся, щоб цей нелюд не з'явився вночi iдо нього. XI Канцелярiя Рафаловича стрiмко розвивалась, а вiн здобув славу одного з найкращих адвокатiв. Рафалович поклав правило нiчого марно не обiцяти i не прагнути дешевоï популярностi. Всi документи вiд нього виходили тiльки руською мовою, i поступово вiн домiгся того, що всi урядовi почали сприймати таке новаторство як звичайне явище. Євгенiй взяв собi помiчника та двох писарiв, бо роботи було дуже багато. Його працьовитiсть i знання завоювали йому авторитет у мiстi, повiтi, окрузi вищого суду. Водночас iз веденням професiональних справ вiн знайомився з мiсцевими мешканцями, шукав людей, здатних до справжнього дiла. Дiючи без зайвого шуму i полiтичноï закраски, адвокат досяг того, що в глухому досi повiтi прокинулось громадське життя. XII До Рафаловича прийшов власник будинку, де квартирував адвокат, єврей Ватман, про якого всi казали — лихвар, п'явка. Здивувавши адвоката незвичною поведiнкою, вiн вiдверто зiзнався в тому, що дiйсно є лихварем. Вагман виклав Рафаловичу суть справи. Вiн хотiв вигнати всiх панкiв, купити ïхнi маєтки i землi. Молодий адвокат, сказав вiн, прагне допомогти селянам, вириваючи з рук тих панкiв шматки земель i пасовиська. Чи не скласти ïм своï зусилля докупи? Вагман запропонував зробити це на прикладi маєтку повiтового маршалка пана Брикальського. Маєток весь у боргах, i якщо Вагман передасть до рук Рафаловича векселi, що в нього є, той швидко упорається з Брикальським. Маєток коштуватиме зовсiм дешево, i селяни, яких захищає Євгенiй, зможуть придбати його. У тому випадку, що вони вiдмовляться, вiн радить купити маєток самому адвокатовi. Грошi для цього Рафалович зможе отримати пiсля продажу на будiвництво кораблiв дубового лiсу Брикальського. Рафалович сказав, що подумає над пропозицiєю Вагмана. Оскiльки не все йому було зрозумiло в словах цього незвичайного лихваря, вiн вирiшив при нагодi розпитати про нього в iнших людей. XIII Рафалович побачив у вiкно жiнку в чорному, яку мiсяцiв зо два тому вже зустрiчав на вулицi. Невже се вона? — майнула в нього думка, i Євгенiй вiдчув, як щось штовхнуло його в груди. Вiн швидко пiшов до мiського парку, де бачив таємничу жiночу постать, але лавочка, на якiй щойно сидiла дама, була порожньою. Повернувшися додому, вiн спробував знову читати книжку, та дарма. Подумки вiн знов повернувся до тiєï драми, що пережив десятьма роками ранiше. XIV Колись на одному з академiчних балiв Рафалович, тодi ще студент — юрист, побачив панночку, яка справила на нього надзвичайне враження. Вiн протанцював з нею кiлька танцiв, але не надав зустрiчi жодного значення. Втiм одного разу, побачивши панночку на вулицi i втративши ïï в натовпi, вiдчув, що в його душi зароджується глибоке i сильне почуття. Ще навiть не знаючи ïï, Рафалович плекав надiю одружитися з нею, бо вiдчував, що з цiєю дiвчиною був би щасливим. XV Восени, повернувшися пiсля лiтнiх канiкул до Львова, Рафалович найняв дешеву кiмнату на другому поверсi; на першому була школа гри на фор-тепьяно. Одного разу вiн побачив, як зi школи вийшли чотири дiвчини, i мiж ними була та сама, котру вiн постiйно шукав на вулицях мiста. Євгенiй записався в цю школу, сподiваючись на зустрiч з панничкою, що скоро i вiдбулося. Звали панночку Регiна Твардовська. XVI Навчання продовжувалось. Зi слiв iнших панночок Євгенiй дiзнався, що дiвчина нещодавно втратила матiр. Якось Рафалович i панночка поверталися пiсля музичних занять додому. Залишившись удвох з Регiною, Євгенiй зiзнався, що задля неï почав брати уроки гри на фортепiано. XVII Регiна i Євгенiй майже кожного дня зустрiчалися у фортепьяннiй школi, а потiм разом iшли додому. Юнак вiдчував себе щасливим. Якось, iдучи з Євгенiєм, Регiна раптом зблiдла, змiнилась на лицi, а на стурбоване запитання свого супутника вiдповiла, що ïх бачила ïï цьоця i що вона негайно iде додому. Минув певний час. Євгенiй блискуче склав докторський екзамен i тремтячою вiдхвилювання рукою написав повiдомлення про це на своïй вiзитнiй картцi, надiславши ïï Регiнi. Того ж дня на iншiй вiзитнiй картцi прийшла вiдповiдь: Ви трошечка спiзнилися. Моя сестрiнниця Регiна Твардовська, власне, вчора вийшла замiж i сеï ночi виïхала зi своïм мужем на постiйний побут на провiнцiю, то й не могла особисто вiдiбрати вашого писання. При нагодi я перешлю ïй його. З поважанням Анеля Армашевська. Рафалович тяжко пережив цю звiстку, i лише через кiлька мiсяцiв бiльш — менш загоïв сердечну рану. З тих пiр лише спомини зринали з пам'ятi Євгенiя i мучили його давнiм болем. XVIII До Рафаловича прийшла делегацiя селян у справi процесу з паном маршалком. Адвокат запропонував ïм купити не тiльки те пасовисько, а й маєток i лiси пана Брикальського. Гадаючи, що адвокат ïх дурить i намагається обкрутити, селяни забрали в нього документи щодо цiєï справи. XIX Розмова з селянами надовго зiпсувала Євгенiю настрiй, хоч при людях вiн поводився спокiйно i впевнено. Рафалович зрозумiв: селян так довго туманили, що вони недовiряють жодному пану, навiть коли вiн щиро бажає ïм добра. Вiн пригадав, що галицькi iнтелiгенти сподiвалися подолати темнiсть i забобони селян за допомогою освiти. Але що таке освiта? Неписьменний торговець може бути незрiвнянно освiченiшим вiд професора фiлософiï. Треба провести ïх (селян) через школу життєвоï освiти, збудити в них громадського духа... Адвокат вирiшив при першiй нагодi поïхати до Буркотина, побалакати з людьми. Того ж дня йому впала у вiчi чудна поведiнка сторожа Барана, який ходив перед будинком, мов вартовий на вартi, то в один бiк, то в iнший. Пiзнiше, в обiдню пору, вiн знов побачив Барана на подвiр'ï. Той впер у нього своï блискучi очi i довго дивився, не змигаючи. У поглядi сторожа Євгенiй вiдчув якийсь сум, змiшаний з болючою цiкавiстю. XX Увечерi до Рафаловича прийшов Стальський i сказав, нiбито розкаявся в тому, що робив зi своєю жiнкою, але для ïхнього примирення потрiбна третя людина, яка виступала б у ролi посередника. Попри пiзнiй час, Євгенiй згодився пiти до нього, навiть переодягнувся у вiзитний костюм. Побачивши дружину Стальського, вiн остовпiв: це була Регiна. XXI Всю нiч Євгенiя мучили тривожнi сни. Йому снилося, нiби вiн, утомлений, знесилений, iде невiдомо куди якоюсь величезною пустинею. Потiм йому дорогу перетинає чорна стрiчка — велика рiка, обрамована чорними скелями. Євгенiй стоïть над рiкою i вдивляється у ïï каламутну воду. Здалеку вiн чує звуки музики i незабаром бачить, як iз — за чорноï скелi виринає велика дараба (плiт) з керманичами, музикантами i веселою компанiєю паничiв i пишно зодягнених панночок. Чути гомiн, срiбний смiх, цокання чарок. Усi вiтають молоду пару, що сидить на високiй лавочцi посерединi дараби. У молодому вiн пiзнав самого себе, обличчя молодоï так i не розгледiв. Дараба щезає за закрутом рiки. Євгенiй хоче бiгти наздогiн ïй, але вiдчуває, що його ноги мов прикованi до землi. Раптом вiн бачить серед каламутних хвиль щось бiлiє — пливе утоплениця. Йому здається, що вiн упiзнав цю нещасну жiнку. Євгенiй кидається у воду — i прокидається, весь мокрий вiд поту. Прийшовши до повноï свiдомостi, вiн зрозумiв, що джерелом його сонного привиду було важке пригноблення душi пiсля вчорашнiх вражень. XXII Прийшовши до Стальського, Євгенiй побачив Регiну. Вона не виглядала такою нещасною i пригнiченою, як могла виглядати жiнка, що зазнала страшних моральних тортур. Регiна навiть не дуже постарiла, на ïï обличчi не було анi морщиночки, анi слiду борозди, проведеноï внутрiшнiм горем. Але на ньому був вираз тупостi i байдужостi. Євгенiй не впiзнав тiєï дiвчини, що чарувала його колись магiчною силою кохання: Це була якась виблiдла, невдатна копiя його iдеалу. XXIII Регiна увiйшла до кiмнати, де сидiли чоловiки, з розпущеним волоссям, убрана у свою злежану i пом'яту шлюбну сукню, на тлi якоï ïï обличчя здавалося пожовклим i змарнiлим. Вона сказала, що одяглася так на честь десятирiчного ювiлею подружнього життя. Шлюбну сукню жiнка назвала символом свого майбутнього нещастя. Десять рокiв тому ïï вдягла на неï цьоця, злий демон життя Регiни, i закляла в цю сукню всiх злих демонiв, що мали мучити племiнницю. Вони зробили свою справу. Регiна не криючись розповiла, що знала Євгенiя ще до шлюбу i навiть любила його. Євгенiй стояв приголомшений такою несподiваною сценою. Але коли Стальський вдарився у блазнювання i, кажучи, що не хоче стояти на завадi двом закоханим, хотiв пiдвести його до Регiни, вiн з усiєï сили вiдштовхнув цього нелюда i вибiг на вулицю. Того вечора Євгенiй довго не мiг заспокоïтися. А прокинувшись уранцi, знов поринув у спогади. Вiн був у вiдчаï, втративши свiй iдеал, що яснiв у його серцi, округлений ореолом непорочноï чистоти, святостi i вiчноï юностi! Раптом настрiй його змiнився, вiн заплакав i став звинувачувати себе, що не допомiг Регiнi, яка гине, божеволiє вiд свого страшного життя. У дверi постукали. До адвокатського салону увiйшов пан маршалок Брикальський. XXIV Брикальський прийшов до Рафаловича i переказав йому свою розмову з селянами. За його словами, вони повiдомили, нiбито адвокат пропонував ïм купити панський маєток i навiть пiдбивав ïх на бунт. Рафалович вiдхилив цi звинувачення i, у свою чергу, порадив пановi добровiльно вiддати селянам спiрне пасовисько, бо вони мають усi пiдстави виграти процес. Пан маршалок побачив, що адвоката не так легко збити з пантелику, i пiшов нi з чим. XXV Брикальський вийшов, а Рафалович, засмучений цiєю розмовою, почав розмiрковувати, що штовхнуло селян на такий вчинок: Дай, мовляв, пiдчорнимо адуката, оплюємо його i тим купимо собi панську ласку! Раптом Євгенiй побачив у вiкно на тiй же лавi Регiну. Вiн ухопив капелюх i вибiг до неï. XXVI Зустрiвшись з Регiною, Євгенiй розповiв ïй про те, як вiн страждав, втративши ïï, навiть хотiв вкоротити собi вiку. Вона сказала, що знає про його роботу i рада успiхам Євгенiя на громадськiй нивi. Пiддавшися наказовi цьоцi i занапастивши себе, вона знайшла розраду у думцi, що для Євгенiя стала провiдною зiркою, яка вела до всього, що високе i чесне. Євгенiй запропонував ïй розiрвати страшнi пута, разом з ним покинути це мiсто i пошукати собi щастя десь в широкiм свiтi. Але жiнка вiдповiла, що то була б подвiйна крадiж: ïï — вiд чоловiка, його — вiд його справи, вiд тих нещасних, вiками кривджених людей, якi мають право на допомогу. Євгенiй продовжував ïï умовляти, i, щоб припинити цю тяжку для обох розмову, вона офiцiйним тоном промовила, що ïй, як шлюбнiй жiнцi, не випадає слухати такi речi. I, не подавши йому руки, пiшла геть. XXVII Адвокат збирався ïхати до отця Зварича. При цьому у нього вiдбулась незвичайна розмова зi сторожем Бараном, якого вiн попросив замовити фiакр. Як виявилося, єзуïти, до мiсiï котрих вчащав Баран, переконали його в тому, що Рафалович — антихрист. У Євгенiя похололо в серцi вiд божевiльноï впевненостi в Барановiм обличчi. XXVIII Вагман розпитував Барана про те, що сталося за тиждень i що вiн бачив, бо Баран i iншi сторожi були своєрiдною Вагмановою полiцiєю. Баран розповiв господаревi, щодо адвоката приходили селяни, якi кляли Рафаловича i вiдiбрали в нього папери, про вiзит маршалка, про зустрiч Євгенiя з жiнкою Стальського у мiськiм саду. У шинку сторож зустрiв Стальського i повiдомив його про те, що бачив розмову Регiни з адвокатом. Стальський дав Барановi грошi i пообiцявдати ще, аби вiн допомiг йому захопити жiнку разом iз Рафаловичем. XXIX Рафалович виïхав до села Бабинцi, де жив отець Зварич. Дорогою вiн поринув у думки i був тепер вдячний Регiнi, що вона не дозволила йому пiддатися миттєвiй слабкостi i кинути справу служiння народовi, якiй вiн вирiшив присвятити життя. Адже се його перший, безпосереднiй, святий обов'язок. XXX Адвокат приïхав до села, зустрiвся з отцем Зваричем. Той саме повертався з похорон. Виявилось, що в селi трапилось нещастя. Пан Пшепорський, фiзик, зробив селянським дiтям щеплення вiд вiспи зiпсованою вакциною, i семеро дiтей померли вiд гангрени. Рафалович дав слово селянам розiбратися в цiй справi. XXXI О. Зварич в гiмназiï вважатися тупою головою, тяжко переходив iз класу в клас, нiхто нiде не чув його голосу, але попри всi цi недолiки вiн був здатний до фiзичноï працi, любив токарство, стельмаство i т. iн. Ставши парохом у Бабинцях, священик усiляко допомагав селянам. Як дiзнався Рафалович, Вагман дав отцю Зваричу великi грошi, аби допомогти селянам вилiзти з боргiв. I ревно займався цiєю справою. XXXII Прийшов час виïжджати вiд Зварича. По дорозi до Гумниськ, де мала розглядатися судова справа, Рафаловичу зустрiлась купка селян, якi розпитували в нього, чи справдi буде вiйна. На запитання адвоката, звiдки це вони взяли, один селянин розповiв про великого пана адвоката Шнадельського, який збирав у них грошi нiби для звiльнення вiд вiйськовоï служби ïхнiх дiтей. Рафалович порадив селянам звернутися зi скаргою на цього пана до кримiналу, бо Шнадельський дурив людей. XXXIII Рафалович своєчасно прибув до Гумниськ — малого й дуже брудного мiстечка, а саме — гумниського суду. Засiдання вiв суддя Страхоцький, чоловiк рокiв пiд шiстдесят, вiдомий тим, що був несповна розуму. Одного разу прокурор жартома сказав, що повiсив би селянина, який скоïв лiсову крадiжку, а Страхоцький, довго не думаючи, насправдi засудив селянина на смерть i навiть викликав ката з iншого мiста. Пiсля цього випадку, що вчасно був розкритий, Страхоцькому нiколи не доручали самостiйно вести справи. XXXIV У судi Рафалович взяв участь у розглядi справи єврея Лейби Хамайдеса проти селянина Iлька Марусяка. Хоч Лейба i взяв свiдкiв, i, здавалось, перевага була на його боцi, Рафалович легко довiв невиннiсть звинуваченого. XXXV Залагодивши всi справи, Рафалович виïхав додому через Буркотин. Вiн заглибився у своï думи: адвокат бачив реальний стан роботи суду, хабарництво i некомпетентнiсть судових урядовцiв. Дорогою зустрiвся старий дiд, який заблукав у лiсi. Рафалович погодився пiдвезти його до Буркотина. Євгенiю спало на думку порiвняння: отой старий селянин — це украïнський народ, що блукає i не знайде нiяк дороги. Хто то вкаже тобi дорогу, хто пiдвезе тебе, мiй бiдний народе? — зiтхнув Рафалович. XXXVI Виявилося, що i старий знав Рафаловича, i Рафалович знав дiда. Це був колишнiй адвокатiв клiєнт Демко Горiшний. Вiд дiда Євгенiй дiзнався, що селяни, якi судилися за пасовисько, звернулися до пана Шнадельського. Рафалович боляче сприйняв цю звiстку, бо йому було шкода одурених цим шахраєм людей. Вiн скрикнув: Бiйтеся Бога, люди! Але ж се ошуканець! Се не жаден адвокат! Вiн не має права нiяких справ провадити. Бричка в'ïхала на подвiр'я сiльськоï корчми, XXXVII Там зiбрав цiле вiче Шнадельський. Вiн виголошував чергову промову проти панiв адвокатiв, попiв. Закликав вiрити тiльки собi i цiсарю. Рафалович викрив Шнадельського, той розлютився i, щосили кинувши кухолем у Рафаловича, вцiлив у голову Демковi. Знялась колотнеча. За порадою старого Демка, Рафалович вибрався з корчми, де ще довго не вщухали галас i крики. XXXVIII Рафалович подав папери проти повiтового лiкаря за недбале щеплення i в справi Шнадельського, далi написав статтi в газети, але особливого успiху всi цi дiï не мали. Порадившись iз селянами i священиками з повiту, до яких мав найбiльшу довiру, адвокат вирiшив утворити вiчевий комiтет i внести до староства подання про скликання вiча в законному порядку. XXXIX Пан маршалок Брикальський, шукаючи спосiб позбутися боргiв, придумав реформу: злити воєдино кредитове земське товариство, так звану панську касу, i повiтову касу задаткову, так звану хлопську касу. Всi грошi вiн збирався повернути на латання дiрок у власному господарствi. Несподiвано пан маршалок зустрiв опозицiю в особi графа Кшивотульського, давнього конкурента Брикальського. XL Виручив пана Брикальського Шнадельський. Вiн усе ще ïздив по селах зi своïми обiцянками, але одного разу в шинку його сильно побив один парубок, i Шнадельський зрозумiв, що одурюванню селян треба покласти край. Вiн дуже хотiв виïхати в Америку, але для цього потрiбнi були чималi грошi. Пан маршалок якось натякнув, щоу разi проведення його реформ Шнадельський може сподiватися мiсця касира. Тому шахрай вирiшив допомагати Брикальському i шукав нагоди кинути полiно пiд ноги супернику маршалка графовi Кшивотульському. XLI Граф Кшивотульський додержувався старого звичаю: вiн любив, щоб селяни приходили до нього, як до суддi, розсудити ïх справи. Так вони i чинили, причому єдиним покаранням Кшивотульського були канчуки. Скарги в справжнiй суд на графа завжди кiнчалися нiчим. Але якось граф побив селянина, i ця справа набула великого розголосу, бо в тому селi саме в цей час знаходився Шнадельський. Вiн передав усе пану Брикальському. Почалося слiдство, i Кшивотульський опинився перед загрозою вiдсидiти кiлька мiсяцiв у в'язницi. Скориставшися з ситуацiï, Брикальський несподiвано зробив вiзит до графа i запросив його на iменини своєï дружини. XLII Пан маршалок Брикальський на грошi, що залишилися вiд витрат на iменини, збирався заплатити по векселях, але раптом дiзнався, що майже всi векселi перепроданi в третi руки, невiдомо кому. Шварц, колишнiй канцелярист, повiдомив Брикальського: всi папери знаходяться у Вагмана. Пан маршалок сподiвався позичити у зреформованiй ним повiтовiй касi велику суму i розплатитися по векселях. Брикальський навiдався до Вагмана i умовив його почекати зi сплатою боргiв до Великодня. XLIII Пройшли iменини панi маршалковоï, на яких за участi ще одного гостя Брикальського, президента суду, було досягнуто угоди мiж графом i паном маршалком. Кшивотульському гарантували припинення справи проти нього, за що вiн, у свою чергу, повинен був не чинити опозицiï реформi повiтових кас. Отже, Брикальському було вiдкрито шлях до великих грошей. XLIV Сторожу Барану здалося, що ось — ось має прийти антихрист i захопити мiсто. Вiн узяв балiю i праники i пiшов вулицями, щосили б'ючи в балiю, будячи й тривожачи передноворiчне мiсто. Люди намагались впiймати його i зловили .тiльки тодi, коли Баран упав перед костьолом в епiлептичних корчах. XLV Шварц i Шнадельський, якi майже останнi вiдiйшли вiд непритомного Барана, проводили цю нiч у Стальського. Стальський, як i завжди, знущався з Регiни, начебто ненавмисне вихлюпнув ïй у лице чарку лiкеру. Затуливши хусткою обличчя, облите лiкером i сльозами, вона пiшла геть. Раптом почувся шум якоïсь погонi. Гостi Стальського вискочили надвiр, залишивши господаря на самотi. XLXI Пiсля закiнчення пригоди з Бараном Шварц i Шнадельський пiшли i зупинилися дорогою проти Вагманового будинку. Шварц поступово почав никладати Шнадельському свiй план пограбування Вагмана: тодi вони отримають великi грошi i зможуть з ними поïхати до Америки. Певне мiсце у цьому планi вiдводилося маршалку Брикальському, який мав позбавити ïх пiд втручання правосуддя. XLVII Вагман прийшов до Рафаловича проконсультуватись, як не платити 50 ринських штрафу за скоєне Бараном порушення порядку. Мiж ними зайшла розмова про придбання адвокатом маєтку Брикальського. Шляхом до цього лихвар вважав продаж цiнного дубового лiсу. Тодi маєток обiйшовся би Рафаловичу зовсiм дешево. Крiм того, Вагман запропонував йому допомогу в цiй справi. Рафалович вiдмовився вiд пропозицiï, бо господарювання зашкодило б його роботi i вiдвернуло вiд нього селян. Вагман повiдомив адвокатовi про можливу реформу повiтовоï каси, i той вирiшив негайно порушити цей премудрий план. XLVIII Скоро мало вiдбутися вiче, але о. Зварич i о. Семенович вiдмовились промовляти на нього, бо залежали вiд вищоï церковноï влади. Звiстка про це засмутила Рафаловича, але настрiй його знов покращав, коли до нього прийшли селяни на чолi з Демком подякувати за те, що остерiг ïх щодо Шнадельського. Вони запевнили адвоката, що приведуть на вiче багато людей з усiх сiл. Ухвалили скликати вiче наступного тижня, а офiцiйними промовцями призначити, крiм Рафаловича, Демка i ще одного селянина. XLIX Пан староста отримав офiцiйний документ вiд Рафаловича, в якому повiдомлялось про скликання вiча. Того самого дня до старости приïхав Брикальський, який зажадав заборонити вiче. Староста викликав Рафаловича i став просити його вiдмовитися вiд вiча, але йому не вдалося переконати адвоката. Роздратований рiшучим опором Євгенiя, староста сказав йому, що надiшле офiцiйну резолюцiю на його подання. L Другого дня до Рафаловича прибiг Мотьо Парнас — єврей, в якого Євгенiй орендував примiщення для вiча, i вiдмовив в орендi. Євгенiй вирiшив шукати iншого примiщення i випадково натрапив на Вагмана, котрий пообiцяв уладнати цю справу. Лихвар пiшов до бурмiстра, з яким був особисто знайомий, i попросив допомогти в проведеннi хлопського вiча, яке, на його думку, мало послабити напруження в повiтi, а до того ж зiрвати нечеснi плани пана маршалка щодо повiтовоï каси. LI До пана старости прийшов бурмiстр Рессельберг i запропонував не забороняти хлопського вiча, дозволити селянам зiбратися в заïздi Мотя Парнаса. Але треба зробити так, щоб в останнiй момент там з'явився староста з мiським будiвничим i сказали, що проведення вiча неможливе через аварiйний стан будiвлi. Друга просьба Рессельберга була така: вiн хотiв скликати своє, єврейське зiбрання у передмiстi, чому староста дуже здивувався. Однак вiн прийняв обидвi пропозицiï. Бурмiстр пiшов вiд нього, смiючись у душi з Вагманового дотепу. LII Стальський повiдомив Регiну, що скоро має вiдбутися вiче, яким керувався Рафалович. Чоловiк сам запропонував Регiнi зустрiчатися з Євгенiєм, нiбито бажаючи ïй добра. LIII Регiна подумки зверталась до свого коханого, шукала розради у спогадах про минуле. Вона пригадала, як колись дитиною хотiла дiстати срiбну iскру, мов шматок сонця, що вiдiрвався вiд неба i впав на вершок гори. Дiвчинка чула про гадюк, якi носять дiамантовi корони, i вирiшила, що, можливо, орел убив таку гадюку, а ïï корона блищить вiд сонця. Вона пiшла лiсом до тiєï вершини, але заблукала, i лише надвечiр ïï знайшли i привели додому вiвчарi. Цей випадок в уявi Регiни набрав символiчного значення: дiамант — це глибоке кохання Рафаловича до неï. Вона промовляла до нього: Я чую в серцi дiамантовий промiнь твоєï любови, Геню. Hамагаючись повернути втрачене щастя, Регiна вложила у маленький саквояж своï коштовностi та кiлька банкiвських бiлетiв i вийшла з дому. Бiля Вагманова будинка ïй зустрiвся Баран, але вона не звернула на нього уваги. LIV Євгенiй сидiв у себе вдома i працював над резолюцiями вiча, яке мало завтра вiдбутися. Здивований таким пiзнiм вiзитом, вiн поводився з Регi-ною, як добрий знайомий, що щиро спiвчуває ïй, але не бiльше. Вiдчувши це, вона, однак, вiдверто сказала йому, що прийшла до нього, щоб не вертатися до чоловiка, до ладна була стати для Євгенiя, чим вiн хоче, — наймичкою, невiльницею... Втiм вона знає тепер, що це були лише iлюзiï: Вiд першоï хвилi, коли я ввiйшла сюди, коли почула ваш голос, я зрозумiла, що для мене все пропало, що у вашiм серцi згасло те полум'я, при якому я хотiла огрiти своє серце. Потiм Регiна побажала Євгенiю найкращих успiхiв у його справi — захистi знедолених людей. Вона попросила прийняти вiд неï у фонд його органiзацiï все, що мала, — саквояжик з коштовностями та цiнними паперами. Рафалович не згоджувався прийняти цейдар, аж тут сильно застукали вдверi. Вiн вказав Регiнi очима на дверi до його спальнi, вона тихо вийшла й замкнула за собою дверi. Тим часом за дверима кiмнати, де залишився Євгенiй, п'яним голосом ревiв Стальський, вимагаючи, щоб йому вiдчинили. LV Барон, iз самого ранку страшенно неспокiйний, пiшов за мiсто, звiдки чекав цього дня приходу антихриста. Вiн зiйшов на мiст i побачив те мiсце на рiчцi, яке звалося Клекiт, бо тут завжди вирувала й клекотiла вода. Саме в цьому мiсцi вiд утопив колись свою жiнку. Йому здалося, що вона живе i завтра повернеться до нього. Баран побiг до Вагмана наймати помешкання для себе i своєï Зосi. Господар наказав сторожевi вiднести на пошту якийся лист. Вискочивши на вулицю, Баран зiткнувся з Регiною, яка увiйшла до Рафаловича. Сторож побiг у шинок, де звичайно перебував Стальський, i сповiстив про те, що бачив його дружину. Стальський зi своïми приятелями — Шнадельським i ще двома панками втовпилися в покоï Рафаловича, сподiваючись побачити там Регiну. Але ïï нiде не було, знайшли лише саквояжик, який вона залишила перед тим, як вийти через чорний хiд. Рафалович вигнав вiдвiдувачiв лише за допомогою фiзичноï сили й наставленого на них револьвера. LVI При цих подiях не було Барана, котрий по дорозi на пошту випадково зустрiв Шварца. Той пообiцяв йому сам вiдправити лист за свiй рахунок, а на грошi, якi дав Барановi Вагман, порадив сторожевi випити у шинку. Розпечатавши конверт, Шварц дiзнався про те, що Вагман продав графовi Кшивотульському за 50 тисяч гульденiв векселi пана маршалка Брикальського. Шварц показав картку Шнадельському, i вони пiшли грабувати Вагмана. Дверi у лихваря були незамкненi, бо вiн очiкував повернення Барана. Грабiжники задушили Вагмана i повiсили на гак у стiнi, iмiтуючи самогубство. Шварц забрав 50 тисяч гульденiв готiвкою, i грабiжники зникли. Щоб забезпечити собi алiбi, Шварц на кiлька хвилин зайшов до шинка, де побачив п'яного Барана, i перекинувся кiлькома словами iз шинкарем. LVII Стальський з товаришами прийшов додому й став допитуватися у жiнки, де вона була. Перед панами вiн розiграв роль добропорядного чоловiка, а Регiну виставив гулящою. Насамкiнець Стальський тричi вдарив Регiну й плюнув ïй у лице. Панки, знiяковiвши вiд цiєï огидноï сцени, вискочили на вулицю. LVIII Стальський i пiсля уходу панкiв продовжував знущатися над Регiною, потiм схопив пляшку горiлки i вихилив ïï всю. Вiн заснув тут же, сидячи в крiслi. Регiна стояла нерухомо. Потiм ïï очi спинилися на поличцi креден-су, де лежали сiкач i молоток для колення цукру. Вона приставила вiстря сiкача до тiм'я Стальського й чотири рази щосили вдарила по тупому краю сiкача молотком. Стальський упав мертвий. Регiна, чуючи якийсь голос, одяглась i вийшла на вулицю. Там вона побачила Барана, який iшов крiзь хуртовину, тарабанячи по балiï. Регiна пiшла за ним. Зiйшовши на мiст, вона наблизилась до Барана i разом з ним стала вдивлятися у Клекiт. Потiм пролiзла попiд поруччя i, стоячи на краю моста, зазирнула в глибину. Щось страшне побачила вона у пiтьмi, бо жахнулась й вхопилась за поруччя. Баран зареготався й зiпхнув ïï з моста. Регiна скрикнула, чути було, як ïï голова стукнулась о камiнь, а тiло плюснуло у воду. Потiм не чути було нiчого, крiм реву вiтру i плескоту води в Клекотi. Баран знов дико зареготався й пiшов за мiст, у поле. Вiн iшов по колiно чи по пояс в снiгу, боровся iз шаленим вiтром, йшов далi й далi, наче наперекiр хуртовинi, що вiдразу замiтала його слiди... Тим часом Шнадельський i Шварц зайшли до Стальського i, побачивши його вбитим, зникли, закривши дверi. Шварц прихопив iз собою цiннi речi iз саквояжа Регiни. LIX Другого дня до заïзду Мотя Парнаса стали з'ïжджатися селяни на вiче. Перед самим початком зiбрання приïхали пан староста з мiським будiвничим i, посилаючись на безпечнiсть будiвлi, заборонили вiче. Тут з'явився бурмiстр i запросив усiх присутнiх на єврейське вiче за мiстом. Сотнi селян iз радiстю зустрiли цю звiстку й вирушили до нового мiсця. LX За мiстом зiбралися люди на вiче. Воно було в розпалi, виступило багато промовцiв i дiйшло до ухвалення резолюцiï. Але нормальний хiд вiча перервала поява старости у супроводi двох полiцейських. Полiцейський комiсар заарештував Рафаловича за пiдозрою у вбивствi Стальського. Тим часом Шнадельський поводився вкрай пiдозрiло: вiн метушився серед натовпу, що зiбрався коло Вагманового помешкання, i всiм розповiв, як першим побачив у вiкно труп господаря будинку. Шварц повiдомив, що нiбито бачив, як панi Стальська сiла у львiвський поïзд. Вiн отримав вiд слiдчого дозвiл виïхати до Львова на розшуки Регiни. Замiсть цього Шварц купив для себе i Шнадельського квитки на Перемишль. Вони виïхали до Перемишля, далi на Кракiв, потiм до Берлiна. Там Шварц залишив хворого Шнадельського, а сам подався до Америки. Навеснi станув снiг, i на полi було знайдено замерзлого Барана, а рибалки виловили з Клекоту труп Регiни. Тим часом iз Берлiна привезли Шнадельського, який докладно розповiв про вбивство Вагмана i про ïх зi Шварцем нiчний вiзит у дом Стальського. Самогубство Регiни давало всi пiдстави вважати, що саме вона вбила Стальського, а з показань Шнадельського випливало, що Шварц забрав коштовностi з Регiниного саквояжа, якi Стальський при свiдках висипав на стiл. Всi цi факти змiнили на краще становище Євгенiя. Його було звiльнено, а слiдство щодо вбивства Стальського припинено. На другий день пiсля звiльнення Рафалович прийшов до старости й зажадав вiд нього офiцiйноï реабiлiтацiï перед новим вiчем, яке мало зiбратися наступного торгового дня. I адвокат вручив старостi повiдомлення про вiче, висловивши надiю, що цим разом не буде жодних перешкод.

Метки ПЕРЕХРЕСНI СТЕЖКИ, IВАН ФРАНКО, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА XIX СТОРIЧЧЯ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ПЕРЕХРЕСНI СТЕЖКИ