Сойчине крило (Iз записок вIдлюдка)



Категории Iван Франко ()Ў ./ 10 Клас ()Ў ../../SCHOOL/10class/

Оригинал Оповiдач говорить, що завтра Новий рiк i сорок рокiв iз дня його народження. Вiн хотiв би зустрiти це свято спокiйно, з гiднiстю, як робiт це вже два роки поспiль. Ранiше вiн теж зустрiчав Новий рiк у великiï веселiй i шумнiй компанiï. Але тепер такого не хоче. Вiн послухає улюблену музику, почитає журнали, помилується квiтами, що саме розквiтi сили, може побути хоч дитиною, хоч героєм, головне — самим собою З товаришами по роботi в бюро, з друзями, знайомими вiн неï водиться чемно, навiть дружньо, але стримано, нiкого не впускає у свою душу, та нiхто особливо й не прагне цього. Раптом служник приносить йому листа з далекого Порт-Артура Оповiдач сумнiвається, вiдкривати його чи нi, читати чи так прости вкинути у вогонь. Адже там, мабуть, скiльки слiв написано, а вiдомо ж, що досить одного, щоб убити людину чи на довгi лiта зробити i i нещасливою. Все-таки вiдкрив. Це був лист вiд дiвчини, з якою вiн колись зустрiчався i про яку думав, що ïï вже давно й на свiтi немає. Вона жартiвливо називала себе Сойкою, i в листi лежало засушене сойчине крило. Маня була дочкою лiсника. Вони познайомилися в лiсi, i його вразив ïï дивний мисливський одяг, ïï смiх, безжурна енергiя, що так i випромiнювалася з неï. Сойка питала в листi, чи пам'ятає вiн ïï смiх, ïхнi зустрiчi пiд хатиною, те, як дивилася на них сойка з дерева, як вона почала ревнувати пташку до коханого, котрого та будила ранiше за неï, як убила ту сойку з рушницi, а потiм довго плакала. Вона зiзнається, що грала з ним, але так, як кокетує квiтка, розкриваючи нiжнi пелюсточки й розливаючи навколо себе чарiвнi пахощi Вiн був спокiйним, лiнивим егоïстом, тому не втримав ïï коло себе. Одноï ночi вона втекла з молодим практикантом Генрисем. Але гiрко помилилася. Скромний хлопець виявився зовсiм не тим, за кого себе видавав, а злодiєм. I поïхали вони не до багатих родичiв Генрися, а за кордон у вояж разом iз бандою крадiïв. Коли Генрися заарештували, вона змушена була врятувати того, звабивши полiцмейстера. Тепер вона сидить у Порт-Артурi, де триває вiйна з японцями, бiля тяжко пораненого чоловiка й чекає, коли стане вiльною. Вона береже ту червону в бiлих цяточках сукню, в якiй втекла, i хоче при-ати в нiй до нього, аби лиш тiльки його побачити, якщо вiн хоч краплину пам'ятає ïï та своï до неï почуття. Тiльки багато пiзнiше дiзналася, що ïï батька обiкрали, забрали грошi зi скарбницi, вiн швидко пiсля того помер, так i вважаючи ïï злодiйкою. Генрися, цього нiкчемного п'яничку-злодюжку, нiбито впiймати знову, i вiн зник назавжди. А Маня дiсталася ïхньому ватажку, Зигмунду. Якось арештували й того. Вона залишилася вiльною. Сiла впоïзд i поïхала. У дорозi познайомилася з iнженером Володею, швидко з ним змовилась i поïхала за його призначенням до Сибiру. У глухоманi Володi швидко все набридло, вiн почав пити й грати в карти, поки й програв ïï саму багатому золотопромисловцю Свєтлову, ласому до жiнок. Навеснi бiля Красноярська на них напали якiсь волоцюги i вбили Никанора Ферапонтовича, а ïï забрали. Це виявився той же Зигмунд. Але Маня дiсталася iншому, ïхньому ватажковi. Зигмунд навiв роту солдатiв, ватажка вбили, арештували й наводчика. Жiнка дiсталася капiтану-справнику, i це було найтяжче, найстрашнiше з того, що вона зазнала в життi. Капiтан тримав ïï разом iз законною дружиною I п'яний бив обох, не розбираючи. Нарештi Маня втекла вiд нього, хотiла утопитися, але натрапила на поïзд, яким ïхали вiйська на вiйну з Китаєм. I поïхала з ними, ïй було байдуже, куди i з ким. Тепер ось грають гармати, напевне, починається новий штурм. Але вона йде до моря, щоб передати листа китайцевi, i вiрить, що Вони все-таки колись зустрiнуться, якщо не на цьому свiтi, то на тому. Оповiдач схаменувся близько дванадцятоï. Оце так свято, проведене в сльозах! Мабуть, романтична дiвчина повидумувала... Де вона тепер? Раптом дзвiнок у передпокоï. Iвась говорить, що прийшла якась дама у вуалi й хоче бачитися з паном радником. Зняла хутро й сидить у легкiй червонiй сукнi з бiлими цятками.   Коментар У новелi I. Франка Сойчине крило змальована жiноча доля в новiтнiй iнтерпретацiï. Героïня дуже помилилася у своєму виборi, i це призвело до тяжких моральних та фiзичних страждань. Тому вона згадує своє перше чисте й незаплямоване кохання, хапаєть, за нього хоч у листi, як за рятiвну соломину. Герой-адресат уособлю, боротьбу мiж байдужим, вiдстороненим вiд людських пристрастям естетом i живим чоловiком з живими почуттями. Його настроï та свiтогляд змiнюються разом iз перипетiями в листi; перемагають добро й великодушнiсть.

Метки Сойчине крило (Iз записок вiдлюдка), IВАН ФРАНКО, ЛIТЕРАТУРА 70-90-х РОКIВ XIX СТ., Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА 70-90-х РОКIВ XIX СТ, Сойчине крило, Iз записок вiдлюдка, ЛIТЕРАТУРА, 70-90, РОКIВ, XIX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Сойчине крило (Iз записок вIдлюдка)