<< Главная страница

УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ



Категории Iван Франко ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Драма з сiльського життя в 5 дiях Дiя перша Подiï розгортаються коло 1870 року в пiдгiрськiм селi Незваничах. Сiльська хата. Нiч. Анна, молодиця рокiв двадцяти п'яти, дружина селянина Миколи Задорожного, i Настя, кума Анни, дружина сусiда Миколи Олекси Бабича, пораються коло печi. У хатi зiбралися на вечiрку дiвчата та парубки. Деякi з них прядуть, iншi мотають пряжу; посеред хати один парубок плете рукавицi, другий крутить на коловоротi шнур. Парубки i дiвчата спiвають жалiсноï пiснi: Ой там за горою та за кремiнною Не по правдi жиє чоловiк з жоною. Потiм, аби залякати дiвчат i молодиць, один iз парубкiв розповiдає ïм, що його батько казав: Як чоловiк жiнки не б'є, то в нiй утроба гниє. Настi не подобається анi пiсня, анi характер, що його набула розмова. Вона докоряє хлопцям, котрi завели таке в хатi, де панують спокiй, злагода та любов. I згадує слова старих людей про те, що сказане у лиху годину може справдитись. Настя зварила вареники й запросила молодь до вечерi, а обидвi молодицi вiдiйшли осторонь. Аннi чомусь лячно та сумно, ïй здається, що над нею зависло велике нещастя. Молодицi, на настрiй яких впливають незвичайнi обставини, — нiч, сильна хуртовина за вiкнами, сумнi спiви, — починають розмову про своє життя. Виявляється, що Настi вiдомо все про Анну, яка колись, ще за дiвування, зазнала страждань через рiдних братiв: — Все знаю, небого моя, все знаю. Як тебе брати побивали, за наймичку мали, мiж людей не пускали i вкiнцi за наймита замуж випхали, ще й на посагу покривдили. Пiсля вечерi молодь розходиться, а Настя залишається з Анною й розказує ïй, що вчора до них заходив Михайло Гурман. Анна спочатку не йме цьому вiри, бо давно вже надiйшла звiстка про загибель Михайла в Боснiï, навiть його мати показувала листа, плакала. Але Настя все роз'яснює: лист був фальшивий, це теж зробили брати Анни. Анна розумiє, що ÏÏ одурено: — А, знаю, знаю! Вони Михайла боялися, щоб не вiдiбрав вiд них моєï батькiвщини. О, так, так! А сей покiрливий наймит ще й рад, що що — небудь дiстав. Настя заспокоює Анну, нагадує, що вона тепер замiжня жiнка i ïй треба про все забути. Молодицi чують, як десь теленькає дзвiнок, i виходять на двiр зустрiчати своïх чоловiкiв, якi мають повернутися iз заробiткiв. Проте виявляється, що приïхав тiльки Олекса, а чоловiк Анни Микола ще десь у дорозi. Настя з Олексою iдуть додому. Врештi приïжджає Микола, i Анна бачить на ньому кров. Чоловiк пояснює ïй, що його побито вiйтом за продаж полiна. Вiн збирається пiти скаржитися до пана суддi, але Анна вiдмовляє Миколу, кажучи, що вiйтовi вiн нiчого не зробить. Хтось стукає у вiкно, i Анна йде вiдчиняти дверi. Входить жандарм Михайло Гурман. Вiн проситься переночувати, бо ледве не заблукав у хуртовинi. Михайло й Анна вiдразу пiзнають одне одного. Дiзнавшися вiд Миколи, що той ïхав цiєï ж ночi повз купiнську корчму i навiть постукав у дверi, та нiхто йому не вiдчинив, жандарм почав розпитувати хазяïна про цей випадок. Вiн запитав Миколу, чому вiн подряпаний, i чоловiк Анни вiдповiв, що його завалило полiнами. Коли Микола вийшов за соломою, Михайло став розказувати Аннi, як вiн страждав, почувши про ïï одруження' як проклинав за зраду. Вiн запитує Анну, чи не забула вона його, чи кохає. Але перелякана Анна вiдштовхує Михайла, скрикуючи: — Мовчи, мовчи! Що ти говориш? Не смiй до мене так говорити. Я шлюбна жiнка, я чоловiка маю. Дiя друга День. Анна й Микола зайнятi хатньою роботою. Анна розповiдає сни, що наснилися ïй цiєï ночi: як вона сiяла по всьому селу великi червонi корали, як на ïхнiй двiр напали собаки. Микола тлумачив цi сни як майбутнi сльози та напастi. Третiй сон викликає у нього жах: Аннi наснилося, нiби вона вбирається до шлюбу у все бiле. Микола питає жiнку, чи дуже любила вона колись Михайла, але Анна вся спалахує й обурюється цим запитанням, а залишившись на самотi, згадує минуле: — Чи дуже любила сього Михайла? Здається, що дуже, коли й досi вся тремчу, всю мене мороз проходить, як його згадаю. Здається, що таки дуже. А може, бiльше боялася його, нiж любила. У, сила у нього! Вола за рогихопитьта й на землю кине. Господи, таких, як мiй, то йому нiщо двох у одну жменю. Микола сiдає ïсти, аж тут входять жандарми, вiйт, Олекса Бабич i ще один селянин. Михайло звинувачує Миколу в тому, що вiн вирiзав усiх у корчмi, бо був там саме в той час, коли сталося вбивство. До того ж обшук виявив кров на чоботах, кожусi i сокирi Миколи. Трохи згодом кров було знайдено i на його санях, Гурман заарештовує Миколу. Жандарм залишається в хатi, нiбито для того, щоб допитати господиню. Легко подолавши слабкий опiр закоханоï в нього жiнки, вiн змушує ïï зiзнатися, що вона його досi любить, i вириває обiцянку бути разом. Миколу вiдправляють до мiста. Дiя третя Святковий день. Перед корчмою молодь лагодиться до танцiв. Старшi чоловiки й жiнки прийшли розважатися до корчми та подивитися на веселощi молодих. У купцi жiнок обговорюються подiï в родинi Задорожних. Кажуть, нiбито Миколу збираються вiшати. Настя розповiдає, що жандарм двiчi на тиждень ночує у Анни. Коли вона сама з'являється бiля корчми, ïï зустрiчають з ледве прихованою ворожiстю. Нарештi вiйт дозволяє танцi, i розпочинається сiльське гуляння. Раптом музика уривається, бо люди побачили Михайла Гурмана, який тягне за собою Анну. Вiн просить у хлопцiв дозволу потанцювати разом iз ними, i вони чемно запрошують його. Жандарм заходить з Анною до корчми, а потiм вони приєднуються до танцюристiв. Помалу танцюючi пари розступаються, i Михайло з Анною залишаються самi. Хлопцi вiдверто кажуть жандармовi, що не хочуть танцювати з Анною, бо порядна господиня не може так поводитись, коли ïï чоловiковi загрожує смертельна небезпека. Завдяки втручанню вiйта танцi продовжуються, але невдовзi знов припиняються, бо всi побачили Миколу, зарослого i засмученого. Його випустили з кримiналу. Анна налякана появою чоловiка, тодi як жандарм поводиться невимушено i каже, нiбито це саме вiн звiльнив Миколу, знайшовши справжнiх убивцiв. Михайло пропонує Миколi вiдмiтити свято, i вони разом з Анною вирушають до Миколиноï хати. Дiя четверта Анна сама в хатi. Вона нетерпляче чекає на Михайла, з яким не бачилася вже тиждень. Жiнка до нестями закохана у Гурмана: — Та й чи ж не вiддала я йому все, все, що може вiддати жiнка любимому чоловiковi? Навiть душу свою, честь жiночу, свою добру славу. Присягу для нього зломала. Сама себе на людський посмiх вiддала. Ну, i що ж! Менi байдуже! Вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга. Приходить Михайло. Анна говорить йому про своє кохання: — Я тепер спокiйна, нiчого не боюся, нi про що не думаю, нiчого не знаю, тiльки тебе одного. Микола бачить, як вони цiлуються, i швиденько зачиняє дверi. Коли Гурман пiшов у своïх справах, Микола благає Анну, яка вiдверто каже йому, що нiколи його не любила, хоч прилюдно не показуватися з жандармом. Вiн плаче, але жiнка залишається невблаганною й вiдповiдає, iдо в неï не стало сили опиратися своєму коханню, бути вiрною Миколi. Вона кохає iншого i буде тепер робити все так, як той скаже. З коханим вона нiчого не боïться: анi ганьби, анi смертi. Жандарм повертається до Миколиноï хати. Чоловiки п'ють вишнiвку, i, випивши чарку, Микола зичить смертi Михайлу. Вiн просив свого суперника залишити ïх назавжди, але жандарм не звертає уваги на його слова. Вiн посилає п'яного Миколу спати на тiк, а сам залишається наодинцi з Анною. Дiя п'ята Миколина хата. Анни й Михайла немає. У хатi зiбралося багато чоловiкiв i жiнок, тут i Олекса Бабич iз Настею. Микола всiх частує горiлкою, сам вiн напiдпитку. Бабич та iншi односiльчани намагаються заспокоïти хазяïна, радять, як йому поводитись. Олекса Бабич каже Миколi, що вiн занадто м'який та податливий, навчає гострiше поставитися до жiнки та жандарма, подати на Гурмана скаргу до суду. Мовляв, йому не слiд боятися Михайла, бо, якщо знадобиться, усi сусiди будуть свiдками з боку Миколи, i жандарма переведуть в iнше мiсце. Входить жандарм з Анною. Мiж ним i хазяïном виникає суперечка, пiд час якоï Микола плює в лице своєму кривднику, а той б'є його кулаком у голову. Михайло виганяє з хати всiх гостей, бо збирається вести серйозну розмову з Миколою. Гурман дорiкає Миколi за те, що вiн пропиває все майно. Микола виправдовується: мовляв, бiльше нiчого йому не лишилося. У свою чергу, вiн запитує, яке право має Михайло приходити в чужу хату i виганяти його гостей. Жандарм вiдповiдає, що в нього є таке право, бо колись Микола у змовi з нелюдами — братами жiнки вкрав у нього його єдине щастя — Анну, його одинокий, найдорожчий скарб. Микола хапається за голову: — Я? Вкрав тобi... Господи, що се зо мною? Чи весь свiт догори ногами перевертається? Я, втоптаний у болото, обдертий з чести, супокою i поваги, зруйнований, зарiзаний без ножа — я по — твойому, виходжу ще й злодiєм? Гурман закидає Миколi, що той мав три роки, аби причарувати до себе жiнку, але цього не сталося. Вiн бо не чоловiк, а вiхоть. Михайло повiдомляє про свiй намiр залишитися в них на нiч i сьогоднi. Жандарм каже ще, що наступного дня вони удвох поïдуть до мiста i вiн отримав наказ iз суду приставити Миколу, оскiльки справа про вбивство продовжується. Микола, проклинаючи жандарма, хапає карабiн i кидається на Гурмана, а той, кепкуючи з нього, наказує кинути зброю. Микола пускає з рук карабiн, береться за сокиру й втоплює ïï в Михайловi груди. Жандарм падає. Вiн намагається заспокоïти Анну, запевняє ïï, що почувається добре, дякує Миколi, кажучи, що сам хотiв заподiяти собi смерть, але рука не пiднялася. Саме в цей час до хати входять вiйт, Бабич iз Настею та iншi селяни. На запитання вiйта, що сталося, смертельно поранений жандарм слабким голосом промовляє, що вiн сам зарубався, бо була причина, i не треба звинувачувати в його смертi Анну й Миколу. Михайло Гурман умирає. Анна кидається до трупа з вiдчайдушним криком: — Михайле, Михайлику! На кого ти мене покидаєш? Що я без тебе на свiтi зачну? Микола просить ïï заспокоïтися, бо в неï є для кого жити.

Метки УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ, IВАН ФРАНКО, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, ЛIТЕРАТУРА XIX СТОРIЧЧЯ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
УКРАДЕНЕ ЩАСТЯ


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация